імені Д.Ф. Чеботарьова
 

Історія Інституту

Державна установа «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова Національної Академії медичних наук України» – одна з провідних вітчизняних науково-практичних медичних установ, що має багатий досвід і визнання в розробці комплексної проблеми старіння.

Організація Інституту в Києві не була випадковістю. Українська геронтологія має давні традиції, починаючи від І.І. Мечникова, О.О. Богомольця, І.І. Шмальгаузена, О.В. Нагорного. В 1938 р. Президент Академії наук України О.О. Богомолець організував у Києві першу в колишньому СРСР і одну з перших у світі конференцію, присвячену проблемам старіння і довголіття, що сприяло консолідації сил у новій дослідницькій області і зробило Київ одним з провідних науково-координаційних центрів у цій галузі.

Логіка подальшого розвитку медико-біологічної науки поставила на порядку денному необхідність організації спеціалізованого інституту, який мав комплексно вирішувати проблему старіння. І в травні 1958 р. Міністром охорони здоров’я СРСР був підписаний Наказ про створення у Києві науково-дослідного інституту геронтології і експериментальної патології АМН СРСР  (у 1964 р. перейменований в інститут геронтології), який згодом розташувався серед вікових дерев і блакитних озер на мальовничій Куренівці.

Фундатором і першим директором інституту був учень О.О. Богомольця, відомий патофізіолог, академік АМН СРСР Микола Миколайович Горєв. У цей час було закладено основу структури Інституту та його кадрового потенціалу, до керівництва підрозділами Інституту були запрошені провідні вчені, що відразу забезпечило високий рівень наукової та клінічної діяльності закладу.

З 1961 року більше чверті століття інститутом керував академік АМН СРСР, Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Дмитро Федорович ЧЕБОТАРЬОВ – клініцист широкого профілю, послідовник академіків М.Д. Стражеска та В.М. Іванова. З ім’ям визначного вченого та організатора науки пов’язані досягнення великого авторитету Інституту в світовій науково-медичній спільноті, становлення геріатрії як нового розділу медицини, розвиток клінічної фізіології у віковому аспекті, розробка форм організації медико-соціальної допомоги людям похилого віку та навчання медичних працівників основам геронтології та геріатрії.

З 1988 року і по сьогодні директором Інституту є академік НАМН України, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки  Владислав Вікторович БЕЗРУКОВ, учень академіка В.В. Фролькіса і його послідовник, відомий фахівець у галузі експериментальної фізіології старіння і соціальних аспектів геронтології.

Велику роль у розвитку Інституту відіграли визначні вчені, яких вже нема серед нас – фізіологи В.В. Фролькіс, С.А. Танін, В.П. Замостіян, біохімік Л.Н. Богацька, біолог С.І. Фудель-Осипова, імунолог П.Д. Марчук, морфологи М.К. Даль, О.С. Ступіна, молекулярні біологи Б.І. Гольдштейн, В.В. Герасимова,  О.Я.  Літошенко, демограф Н.М. Сачук, гігієністи М.К. Вітте, Ю.Г. Григоров, А.Л. Решетюк, неврологи М.Б. Маньковський, А.Я. Мінц, О.М. Полюхов, клінічні фізіологи і терапевти К.Г. Саркісов, Л.О. Іванов, О.Б. Вайншток, Д.М. Якименко, О.М. Коваленко, ендокринолог Н.В. Свечнікова,  організатори охорони здоров’я З.Г. Ревуцька, О.О. Білий.

Створення Інституту було дуже своєчасним: в середині ХХ сторіччя демографічна ситуація все більше визначалася прогресуючим постарінням населення, що ставило перед суспільством проблему дослідження стану здоров’я людей старших вікових груп та їх потреб у різних видах медико-соціальної допомоги. Це, в свою чергу, спонукало дослідників до поглибленого вивчення біологічних та клінічних аспектів проблеми старіння.

Інститут став унікальним вже в момент створення, коли в програму його роботи на багато років наперед були закладені ідеї комплексного вивчення процесів старіння, визначені головні напрямки діяльності.

В експерименті – дослідження фундаментальних механізмів старіння на різних рівнях життєдіяльності (від молекулярного та клітинного до цілісного організму), з’ясування ролі процесів регуляції й адаптації в цих механізмах, пошук шляхів збільшення тривалості життя.

В клініці – дослідження процесів старіння людини, зв’язку між старінням і патологією, вивчення особливостей патогенезу, діагностики, клініки, лікування та профілактики захворювань, які найбільш поширені в літньому віці.

В соціальній геронтології та герогігієні – дослідження старіння населення і пов’язаних з ним проблем, визначення ролі соціально-гігієнічних факторів в старінні і довголітті, розробка і впровадження різних форм медичного і медико-соціального обслуговування людей літнього віку.

У 1960-1980 рр. Інститут виріс в потужний науковий центр, зросла  його роль як головного в країні по проблемам геронтології та геріатрії. Інститут був лідером у своїй галузі науки і медицини, координував розробки різних аспектів геронтології та геріатрії в республіках колишнього СРСР завдяки створеному Всесоюзному науковому медичному товариству та його регіональним осередкам, а також проблемним комісіям, які очолювали провідні вчені.

Знаменною подією в житті Інституту, всесвітнім визнанням його заслуг було проведення в Києві 2-7 липня 1972 р. 9-го Конгресу Міжнародної асоціації геронтологів, у якому прийняли участь близько 3000 науковців із 43 країн світу, та обрання академіка Д.Ф. Чеботарьова  Президентом Міжнародної асоціації геронтологів на період 1972-1976 р.р.

З 1984 р. Інститут є Центром, що співпрацює з ВООЗ з питань здоров’я  людей літнього віку, а також з міжнародними організаціями в галузі геронтології та геріатрії шляхом залучення фахівців інституту в якості експертів-радників (ООН, ВООЗ), участі представників інституту в засіданнях робочих груп, семінарах, нарадах (ООН, ВООЗ, ЮНЕСКО, МОП, UNFPA та ін.). На базі Інституту у 1979 р. та 1985 р. проведено два міжрегіональні семінари ООН з питань старіння, відбулось кілька семінарів ВООЗ з актуальних проблем старіння, проведено кілька десятків міжнародних наукових конференцій і симпозіумів. В цей період в Інституті геронтології побували з робочими візитами Генеральний директор ВООЗ К. Малер та директор Національного інституту старіння США професор Р. Батлер, директора Токійського інституту геронтології, та багато інших закордонних гостей.

Інститут організував і провів унікальне багатоцентрове дослідження по вивченню феномену довголіття в Грузії (Абхазії), Азербайджані, Україні, що дозволило визначити біологічні та соціальні передумови активного довголіття, з’ясувати його механізми, отримати уявлення про спосіб життя, звички, режим харчування людей старше 90 років.

Водночас Інститут бере участь у масштабних європейських дослідженнях з геронтології TACIS та GЕНА.

У 1972 р. на клінічній базі Інституту академік Д.Ф. Чеботарьов організував першу в країні кафедру геронтології і геріатрії в структурі Київського інституту удосконалення лікарів. Початковий склад викладачів кафедри був представлений співробітниками відділу клінічної фізіології та патології внутрішніх органів інституту геронтології.

Важливий етап в розвитку Інституту почався 25 років тому зі створення у 1993 році Академії медичних наук України, коли Інститут увійшов до відділення з теоретичної та профілактичної медицини. З того часу Інститут залишається центром, що організовує та координує наукову та медико-соціальну діяльність з проблем геронтології та геріатрії  в Україні. Принциповою рисою діяльності Інституту впродовж усіх років його існування є дослідження фундаментальних механізмів старіння, визначення ролі вікових змін функціональних систем організму як передумови розвитку вікової патології, на основі чого розробляються методи діагностики, лікування та профілактики захворювань в літньому віці. Предметом повсякденної діяльності інституту є розробка і впровадження різних форм медичного і медико-соціального обслуговування людей літнього віку.

Нині в Інституті працюють 515 співробітників – 343 у клінічних і 172 у наукових підрозділах. Науковий потенціал становлять 101 науковий співробітник, серед яких три академіки і один член-кореспондент НАМН України, 27 докторів і 35 кандидатів наук,  15 професорів. В клініці працюють 62 лікарі, більшість з них (80%) є фахівцями вищої та першої кваліфікаційних категорій.

За роки існування Інститут підготував і видав ряд важливих керівництв по геронтології та геріатрії, у тому числі тритомне радянсько-німецьке керівництво, більше 250 монографій, підручників та посібників, науковці приймали участь у підготовці багатьох розділів Великої медичної енциклопедії.

Лише за останні 25 років (1993-2018), за період входження Інституту до складу НАМН України, співробітники Інституту видали 88 монографій (16 за кордоном), 7 підручників (2 за кордоном), 19 посібників (3 за кордоном), 5 довідників, 14 атласів, 78 збірників матеріалів наукових конгресів, конференцій та симпозіумів. Отримано 15 авторських свідоцтв на винаходи та 108 деклараційних патентів, опубліковано 5133 статей у наукових фахових журналах (з них 850 за кордоном), 467 статей у збірниках наукових праць (146 за кордоном). Зроблено 5175 доповідей на наукових форумах (1392 за кордоном). Запропоновано для впровадження 485 наукових пропозицій, а 174 найбільш важливі нововведення включені до Бюллетеня НАМН. Інститут провів 6 Національних конгресів геронтологів і геріатрів, 10 Національних конгресів «Людина і Ліки», 168 наукових конференцій і симпозіумів, брав активну участь у проведенні 18 науково-медичних виставок.

За роки діяльності Інститут підготував 112 докторів і понад 430 кандидатів наук, 6 вчених стали членами НАМН та НАН України, академій інших країн. З 1997 року на базі інституту постійно функціонує спеціалізована рада по захисту докторських і кандидатських дисертацій зі спеціальностей «нормальна фізіологія» та «біохімія».

Інститут видає фахові журнали «Проблемы старения и долголетия», «Проблеми остеології», «Боль. Суставы. Позвоночник», «Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського».